не в реальній рооде тим самим - звільнення лібідо від реального об'єкту і перенесення на символ переклад на символічну функцію є завершеним ідея загальної і єдиної церкви символічно виражена в образі міцний складеної непохитної башти стає таким чином у дусі гермаса вже нерозкладною дійсністю звільнення лібідо від об'єкту переміщає її всередину суб'єкта чому пожвавлюються образи несвідомого ці образи суть архаїчні форми вирази які стають символами і зі свого боку знову-таки виступають як еквіваленти для щодо знецінених об'єктів цей процес в усякому разі так само старий як само людство бо символи зустрічаються вже серед пережитків доісторичної людини а також і біля нижчого нині людського типа що ще живе очевидно утворення символів є функцією вельми важливою і в біологічному відношенні оскільки символ може жити лише завдяки відносному знеціненню об'єкту то очевидно він служить і самій меті такого знецінення якби об'єкт мав безумовну цінність то він і був би таким що безумовно визначає для суб'єкта унаслідок чого для суб'єкта була б безумовно скасована свобода действования бо поряд з безумовною визначеністю через об'єкт була б неможлива навіть відносна свобода стан абсолютної отнесенности до об'єкту рівносильно щонайповнішому овнешнению свідомого процесу тобто тотожності суб'єкта і об'єкту що знищує всяку можливість пізнання такий стан зустрічається і понині в пом'якшеній формі у примітивної людини так звані проекції з якими нам так часто доводиться зустрічатися в аналітичній практиці суть теж не що інше як залишки первинної тотожності суб'єкта з об'єктом знищення пізнання обумовлене таким станом і неможливість свідомого досвіду означають істотне зменшення пристосовності що виявляється важким мінусом для людини за природою своїй беззбройного і беззахисного з його потомством протягом лави років менш пристосованим до боротьби порівняно до потомства тварин але стан позбавлений пізнання є небезпечною недосконалістю і з афектної точки зору оскільки саме тотожність відчуття з відчутим об'єктом веде по-перше до того що який-небудь об'єкт взагалі може мати будь-яке по силі дія на суб'єкт а по-друге до того що який-небудь афект суб'єкта включає без подальшого об'єкт - і осилює його ілюстрацією для того що я маю на увазі може послужити епізод з життя одного бушмена у одного бушмена був маленький син якого він любив властивою примітивній людині ніжною «мавпячою» любов'ю психологічно кажучи така любов звичайно цілком автоэротична тобто суб'єкт любить самого себе в об'єкті при цьому об'єкт до певної міри служить еротичним дзеркалом одного дня бушмен роздратований повертається з рибного лову додому бо він нічого не зловив маля за звичаєм радісно біжить йому назустріч але отець хапає його і згортає йому шию природно що потім він оплакує мертвого дитяти з тією ж нестримністю з якою він раніше убив його цей випадок ясно показує тотожність об'єкту з кожним даним афектом зрозуміло що така ментальність заважає встановленню всякої скільки-небудь захищаючої племінної організації тому в сенсі розмноження і збереження вигляду вона є несприятливим чинником так що життєздатніші види повинні будуть витісняти і перетворювати її з цієї мети виникає і їй служить символ бо він відводить від об'єкту деякий запас лібідо тим самим відносно знецінюючи об'єкт і додаючи суб'єктові деяку переважну цінність проте ця переважна цінність відноситься до несвідомої області суб'єкта цим суб'єкт